Кожна економічна криза в історії незалежної України супроводжувалася великими хвилями міграції українців за кордон.
Так було у 90-х роках, після глобальної кризи 2008/2009 років і економічних проблем, які супроводжували війну у 2014-2015 роках. Навряд чи коронакриза стане винятком, та й в часи більшого достатку чимало українців мріяли про міграцію.
Пропонуємо поглянути на українську міграцію очима тих людей, які вже залишили Україну, і суспільств, які їх приймають.
Розповідаємо про Португалію, де за останні 20 років утворилася велика українська громада. Вона нараховує щонайменше десятки тисяч людей і займає четверте місце в країні - після вихідців з Бразилії, Кабо-Верде та Румунії.
Місцеві українці - і ті, хто починав з типової трудової міграції, і ті, хто одразу приїхав розвивати бізнес, розкажуть, чому вони обрали цю країну, що їм подобається і від яких "рожевих окулярів" варто відмовитися ймовірним мігрантам.
А португальський дослідник міграції розповість, як українців сприймають місцеві мешканці.
"Ця країна мене дуже змінила"
За офіційною статистикою, українська діаспора у Португалії почалася з сотень трудових мігрантів у 2000 році. Її стимулювало масштабне будівництво об'єктів чемпіонату Європи з футболу 2004 року.
Вже 2006 року йшлося про десятки тисяч українців.
За данними на 2018 рік, в країні з резиденцією (правом на проживання) жили 29 тисяч українців (це 6,1% від загальної кількості іноземців в Португалії), з них в окрузі Лісабон - 8 тисяч.
Загалом українців набагато більше - оскільки громадянство Португалії можна отримати після 5 років легального проживання, чимало колишніх мігрантів має подвійне або тільки португальське громадянство. Лише 2018 року понад 2 100 українців отримали громадянство Португалії.
Аби дізнатися про усі деталі життя українців у Португалії достатньо подивитися канал YouTube, який створив кілька років тому підприємець Роман Стельмах, - людина досить відома в діаспорі.
З простого "відеощоденника" нового мешканця Лісабона канал за кілька років став вікном в Португалію для людей, які цікавляться цією країною або планують переїжджати туди.
Роман бере інтерв'ю у колишніх і нещодавніх мігрантів, знімає відео про міста і пам'ятки Португалії, а нещодавно зняв два великих фільми про цю країну.
Він одразу попереджає, що його історія переїзду нетипова у порівнянні з історіями більшості українців Португалії.
Восени 2014 року Роман та його дружина Аліна були успішними співробітниками у банках в Україні. Але війна та криза завдають удару - іноземні банки, в яких вони працювали, починають згортати діяльність.
"Я з Тетієва Київської області, а дружина з Маріуполя. Ми з першого курсу разом. Приїхали до Києва, щоб досягнути в житті більшого, ніж мали наші батьки. Коли побачили стан економіки, зрозуміли, що на відновлення треба років десять", - розповідає Роман.
"Зрозуміли, що не зможемо реалізуватися в Україні. І вирішили, що немає сенсу чекати 10 років, треба їхати в іншу країну".
Роман та Аліна продали авто і з 25 тисяч євро заощаджень вилетіли до Португалії.
"По-перше, країна з теплим кліматом. Були такі дитячі мрії про сонце, пляж і пальми. По-друге, тут було можливо 2 роки прожити на наші заощадження. Врешті я знав, що в Португалії багато українців, і якщо вони легалізуються, то і ми зможемо".
Роман та Аліна не шукали відразу роботу, натомість по 50 годин на тиждень вивчали португальську.
"Я розраховував, що за два роки зможемо вивчити мову і бути конкурентними на ринку праці, претендувати на позиції білих комірців у фінансах", - каже Роман.
Мову вдалося вивчити швидко. Через шість місяців Роман читав книгу про Стіва Джобса португальською.
А от розрахунок на позиції "білих комірців" не виправдався. Натомість з'явився бізнес з програмування.
"Я вирішив, що оскільки записую відео про Португалію, почну продавати екскурсії гідів і мати з цього комісію. Створив WithPortugal - платформу, де гіди розміщують екскурсії".
Пандемія завдала удару по туризму у Португалії, але тепер у WithPortugal нова складова.
"Я залучив юриста, бухгалтера, рієлтора, спеціаліста з міграції. До мене все одно люди звертаються за допомогою, тож я залучаю клієнтів для них, а мені платять комісію", - каже Роман.
Є запит на консультації і щодо трудової міграції, і щодо золотої візи та купівлі нерухомості, а підприємці часто потребують послуг бухгалтера.
"Ця країна мене дуже змінила. Коли я відкрив свій бізнес, то зрозумів, що світ може бути іншим, коли працюєш на себе і створюєш щось. Мені важливо творити, щоб і тиждень не проходив, щоб я не залишив свій слід", - розповідає Роман.
Бажання повернутися працювати в Україну у нього не було.
"Якби не реалізувалися тут, може б повернулися", - каже Роман.
"Я хочу бути тут заради майбутнього моїх дітей"
На відміну від Романа, життя значної кількості українських мігрантів у Португалії починається з іншого досвіду. Для чоловіків - це будівництво або сільське господарство, для жінок - прибирання або догляд.
Богдан та Каріна Коваленки переїхали до Португалії під час економічної кризи 2014-2015 років, коли зарплати багатьох українців знецінилися
Для Богдана Коваленка шлях у Португалію теж почався восени 2014 року. В Україні він працював журналістом, але його зарплата того року знецінилася. Приїхав до Лісабона за туристичною візою, на запрошення друга. Країна надзвичайно сподобалася, а друг запропонував допомогти з роботою.
"Виявилося, що в Португалії легко легалізуватися, я вирішив залишитися", - розповідає Богдан.
Деякий час він був нелегалом.
Богдан пояснює, що для отримання права на легальне проживання треба було укласти контракт і щонайменше шість місяців платити податки. Деякі португальські бізнесмени готові були допомогти і укласти контракт з людьми, в яких закінчилася віза, у секторах, де не вистачає робочих рук.
Богдан працював на будівництві, ремонтах, на складанні меблів та навіть зборі оливок.
"Тут тяжко для людей, хто звик працювати у Києві в офісі, як я. Останній раз я так пахав в армії".
Майже два роки пішло, щоб отримати резиденцію і влаштуватися на більш оплачувану роботу. Спочатку Богдан працював на паперовій фабриці, а потім перейшов у деревообробку, де й працює зараз.
З України до нього переїхала дівчина - Каріна.
"Сильне кохання, тож рішення було простим. В нас деякий час були відносини на відстані, я кілька разів їздила до нього", - розповідає вона.
Восени 2015 року власниця квартири у Києві, яку знімала Каріна, підвищила плату за оренду майже вдвічі. Каріна, яка працювала клієнт-менеджером хостинг-провайдера, швидко закінчила курси манікюру і за два місяці переїхала до Лісабона, де українок охоче працевлаштовують в салони краси.
"Я коли була в Португалії, звертала увагу на нігті дівчат. Мені аж хотілося взяти пилку і щось з цим зробити", - пояснює вона свій вибір.
В Португалії величезні можливості для домашнього туризму, тож молода родина може дозволити собі гарний відпочинок
Від країни подружжя в захваті.
"Подобаються клімат, океан, природа і звичайно португальці. Їхнє ставлення до нас чудове. Якби нас тут хтось утискав, ніякого б океану бачити не захотілося", - каже Богдан.
Він задоволений тим, на що йдуть його податки у Португалії - якість доріг чудова, ями - це несподіванка, а не повсякдення. Поліція приходить на допомогу, а не визискує, а бійки і п'яні на вулицях - рідкість.
У Португалії в Богдана та Каріни народилися дві доньки - Емілія та Ніколь.
Молодша Ніколь вже є громадянкою Португалії. Згідно з чинним португальським законодавством, якщо хоча б один з батьків дитини прожив в Португалії легально рік, то вона отримує португальське громадянство.
Молодим родинам держава допомагає. У пологовому будинку всі послуги та аналізи були безкоштовні, і від нього молода мама в захваті.
Під час вагітності Каріні протягом 6 місяців виплачували по 123 євро. Поки донькам не виповниться 18 років, вона отримуватиме допомогу на них, яка поступово зменшуватиметься. Доки дитині не буде три роки вона складатиме 154 євро щомісяця.
Дешевий одяг і продукти, ціни на які у Лісабоні не сильно відрізняються від київських, дозволяють жити без економії на найбільш необхідному.
Інша справа - державні дитячі садочки. В українців, які звикли до дитсадків з великою територією для прогулянок, місцеві дитсадки з їхніми куцими майданчиками та без "тихої години" викликають розчарування.
Є і певні мінуси.
"Тут краще не хворіти. У лікарні можна провести у черзі до 8 годин, і не факт, що зразу допоможуть. Запис до профільного лікаря задовго наперед", - каже Богдан.
Але найбільша проблема - житло. Оренда дорога, ціни на нерухомість захмарні. Хоча кредити видають під незначний відсоток, необхідний великий перший внесок. Для Богдана, який заробляє 1200 євро на місяць і годує всю родину, це зараз не по кишені.
Хоч в Україні у родини є житло, Богдан та Каріна не збираються повертатися, натомість планують незабаром отримати громадянство Португалії.
"В Україні з тебе щось постійно хочуть здерти. Я хочу бути у Португалії заради майбутнього своїх дітей", - каже Богдан.
"Є ментальна прірва між Україною та Португалією. Ставлення до людей інше"
Наступна історія показує, як працює українська "ланцюгова міграція" в Португалії, коли слідом за одним українцем, їдуть його друзі та знайомі, які перевозять свої родини.
Друг Богдана Дмитро Ільницький до переїзду в Португалію восени 2016 року працював в Україні журналістом Liga.net.
"Редакція була чудова, але я тоді розлучився і професійно вигорів. Було морально тяжко працювати - багато негативу у новинах. Просто настав момент почати все з чистого аркуша", - каже він.
Дмитро приїхав до Португалії за туристичною візою і без знання португальської. Але і без "рожевих окулярів",
"Богдан мене попередив, що тут доведеться пахати. Я приїхав із запасом грошей, але вирішив їх не витрачати".
Дмитро зустрівся зі своєю дружиною Катериною вже у Португалії
Знання англійської допомогло спілкуватися з португальськими керівниками в пошуку контракту, який відкриє шлях до резиденції.
"Першу роботу отримав у старому будинку в центрі Лісабона. На спині таскав пісок, цемент, виносив у мішках розвалені стіни", - розповідає Дмитро.
Пізніше працював вже з контрактом за 3,5 євро/година на теплицях поблизу містечка Торреш-Ведраш.
"За 5 місяців пройшов повний цикл від посадки саджанців помідорів до збору врожаю. Найтяжчим випробуванням була спека - деякі теплиці старі та без кондиціонерів".
"Здивувало, що господар, його дружина та 70-річна мама поряд з найманими робітниками робили ту саму тяжку роботу", - згадує Дмитро.
Згодом зрозумів, що у Португалії з повагою ставляться до людей фізичної праці.
"Коли працював на будівництві, заходив до кафе у брудному одязі. Поряд міг стояти директор банка, але всіх однаково ввічливо обслуговують. Тут цінять людей, які фізично працюють. Вони розуміють, хто будує Португалію", - каже Дмитро.
Після теплиць він повернувся на будівництво в Лісабон.
"За контрактом був помічником тесляра, мав виставляти опалубку, але все робив під палючим сонцем - в'язав арматуру, різав залізо, працював на бетонозмішувачі... Не важливо, хто ти за контрактом", - згадує він.
Така робота пришвидшила вивчення португальської.
"Я працював переважно з громадянами Кабо-Верде та інших португаломовних африканських країн. Цілий день з ними спілкувався. Десь за рік я вже почав розмовляти".
Але мріяв швидше піти з такої роботи. За словами Дмитра, в Португалії вистачає мігрантів, яких влаштовує роками працювати на будівництві, але це був не його випадок.
"У Лісабоні на будівництві я отримував 4,5 євро/година, в місяць 650-700 євро. 200 євро за кімнату, 250 за їжу - жив від зарплати до зарплати", - каже він.
Тож наступного дня після отримання резиденції у жовтні 2018 року він звільнився з будівництва і влаштувався менеджером техпідтримки клієнтів з пострадянських країн для компанії-виробника відеоігор.
У Португалії Дмитро зустрівся зі своєю майбутньою дружиною, Катею. Працювали обидва в редакції Liga.net, але в різні часи, тож були знайомі лише онлайн, а зустрілися під час відпустки Каті в Португалії влітку 2018 року.
Вже у грудні вона переїхала до країни і після весілля отримала резиденцію за возз'єднанням родини.
Катя каже, що їй дуже подобається у Лісабоні, але переїхала вона заради кохання.
"Не було такого, щоб я сиділа та обирала, до якої країни переїхати".
"Перший рік було тяжко, я не знала мову. Були думки кинути все і разом повернутися - вдома є і квартира, і машина, і роботу знайдемо. Але десь за рік я зрозуміла - будемо тут все будувати з нуля".
Українок в Португалії охоче беруть на роботу в салони краси, щоправда не за контрактом, а як приватних підприємців, відзначає Катя
Деякий час Катя продовжувала дистанційно працювати журналісткою і підробляла прибиранням, а потім закінчила курси для роботи в салонах краси.
"Зараз працюю у двох салонах як приватна підприємиця, в одному керує українка, в іншому - португалка. Мені подобається. Це не журналістика, але можна добре заробляти. Тут цінять українок, які працюють в індустрії краси", - каже Катя.
Життя у Лісабоні не без труднощів. За квартиру, до якої в центр Лісабона електричкою їхати 20 хвилин, молода родина віддає 600 євро. Взимку витрачає багато грошей на електроенергію, бо централізованого опалення в Португалії немає, тож використовують кондиціонери.
Дмитро каже, що переїзд став для нього колосальним досвідом і показав, що взаємини держави і громадян можуть бути іншими.
"Мені здається, що є ментальна прірва між сучасною Україною та Португалією. Ставлення до людей інше. Португальці добрі люди, посміхаються, ввічливі. Не можеш не помітити, як на тебе дивляться, як тобі відповідають", - каже Дмитро.
За його словами, португальці дуже люблять, коли мігранти розмовляють португальською. "Навіть якщо з помилками говориш, вони на тебе з вдячністю дивляться".
Він каже, що бюрократичні установи у Португалії працюють повільно, але водночас людина почуває себе захищеною.
Надалі Дмитро і Катя хочуть взяти кредит на житло, отримати громадянство і згодом перевезти до Португалії своїх батьків.
А зараз разом зі своїм другом Богданом Коваленком Дмитро готується до відкриття бізнесу з виробництва меблів.
Педру Гоіш, один з провідних дослідників міграції у Португаліїї, вважає, що українцям чудово і швидко вдається інтегруватися в португальське суспільство:
"І Україна, і Португалія - периферійні країни в Європі, не в центрі, країни з давньою історією та традиціями".
Самі португальці через різницю в зарплатах часто працюють за кордоном - наприклад, у Британії до брекзиту працювали чимало португальських медсестер, а частина португальців їде до Франції, бо там з 1960-х років сформувалася велика португальська громада.
"Це дуже обумовлена економікою міграція. Це не те, що викликає негатив. Коли людям потрібно, вони їдуть, коли ситуація покращується - вони повертаються".
А інтерес українців до португальського стилю життя Педру Гоіш пояснює так:
"В нас висока якість життя, а вартість життя не така висока, як в інших країнах. Зарплати не такі, як у Франції чи Німеччині. Проте медицина та школи доступні для всіх, ціни на транспорт доступні. В нас чудова погода. Я думаю, все це та недискримінаційна ідентичність португальців робить Португалію не ідеальним місцем, але тим, де можна жити".
За матеріалами: www.bbc.com